Онлайн-заняття авторської творчої майстерні вчителя основ здоров’я – переможця конкурсу «Учитель року – 2019» в номінації «Основи здоров’я» Дяківа Василя Григоровича, учителя Заліщицької державної гімназії, Заслуженого вчителя України, з теми: «Інноваційні підходи в процесі викладання основ здоров’я»

23 червня  2020 року в Тернопільському обласному комунальному  інституті післядипломної педагогічної освіти  проведено онлайн-заняття авторської творчої майстерні вчителя основ здоров’я – переможця конкурсу «Учитель року – 2019» в номінації «Основи здоров’я» Дяківа Василя Григоровича, учителя Заліщицької державної гімназії, Заслуженого вчителя України, з теми: «Інноваційні підходи в процесі викладання основ здоров’я».

Забезпечити якість освіти можуть  висококваліфіковані педагогічні кадри, які постійно опікуються  власним професійним зростанням упродовж усієї педагогічної  діяльності. Професійна компетентність, як інтегративна характеристика ділових і особистісних якостей фахівця, що відображає рівень знань, умінь, досвіду, достатніх для досягнення мети з певного виду професійної діяльності, вимагає розвитку. Розвиток професійної компетентності педагогів – системний процес, ведучу роль у якому відіграє процес підвищення кваліфікації.  Своїм бачення професійної компетентності учителя поділилася Ольга Турчин методист відділу методики навчальних предметів та професійного розвитку педагогів.

Василь Григорович Дяків поділився досвідом з учасниками онлайн-заняття авторської творчої майстерні на тему: «Інноваційні підходи  в процесі викладання основ здоров’я». Педагог активно використовує інформаційно-комунікаційні технології й цифрові освітні ресурси. На уроках Василь Григорович значну увагу приділяє формуванню у школярів здоров’язберігаючої компетентності, зосереджуючи увагу на всіх складових здоров’я, вихованні морально-етичних якостей особистості, опираючись на оздоровчі та культурні традиції українського народу, розвитку фізичних якостей. Ефективно використовує міжпредметні зв’язки з історією, літературою, музикою, образотворчим мистецтвом, математикою, біологією, англійською мовою, географією, що підсилює знаннєвий та естетичний впливи на гімназистів. Формує позитивну мотивацію та прикладне спрямування знань з основ здоров’я.

Під час проведення онлайн-заняття авторської творчої майстерні учасники мали нагоду ознайомитися з практичним досвідом колег, фіналістів конкурсу «Учитель року – 2019» в номінації «Основи здоров’я»: Бузух Оксани Ярославівни, заступника директора, учителя основ здоров’я Биковецького навчально-виховного комплексу «загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Шумського району («Використання інноваційних форм та методів на уроках основ здоров’я з метою підвищення пізнавальної активності школярів»); Гладкої Валерії Валеріївни, учителя основ здоров’я Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 11 Тернопільської міської ради («Розвиток креативного та критичного мислення школярів шляхом впровадження інтерактивних технологій»); Шийки Олени Петрівни, учителя основ здоров’я Борщівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів № 3-гімназія імені Романа Андріяшика» («Формування здоров’язберігаючих компетентностей учнів на уроках основ здоров’я шляхом використання інноваційних методів навчання»). Учасники  методичного заходу ознайомилися із презентованими методичними напрацюваннями, збагатилися цікавими та  корисними ідеями педагогічної техніки, практичними методами викладання.

         Організаційно-технічний супровід проведення заходу забезпечила методист центру інформатики, інформаційно-комунікаційних технологій і дистанційної освіти ТОКІППО Мочук Оксана Богданівна.

 

Теоретичні основи творчої діяльності вчителя

         Розвиток системи освіти вимагає від педагогічної науки й практики вивчення і впровадження нових методів навчання і виховання дітей.  Сучасна школа недостатньо розвиває здібності, необхідні випускникам для самостійного самовизначення у світі, прийняття обґрунтованих рішень щодо свого майбутнього.

             Пріоритетними завданнями сучасної освіти є навчання вчитися, працювати. Учитель, як ключова особа освітнього процесу, має через інноватику своєї діяльності змінювати навчально-виховний процес. Особливо значущим є формування навиків творчої діяльності, особистісно-професійних якостей, здатності жити і працювати в інноваційному режимі: прийняти і зрозуміти нове, оволодіти необхідними методиками і прийомами.

            Професіоналізація педагога і введення його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення,  у якому провідну роль відіграє налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливе забезпечення  нової якості освіти. Компонентами інноваційної компетентності вчителя є: поінформованість про інноваційні педагогічні технології; належне володіння їх змістом і методикою; висока культура використання інновацій у навчально-виховному процесі; особиста переконаність у необхідності застосування інноваційних технологій. Готовність до інноваційної діяльності є внутрішньою мотивацією, що формує інноваційну позицію вчителя.

            Педагогу інноваційного спрямування під час навчально-виховного процесу необхідно вміти реалізовувати: педагогічний гуманізм – довіра до вихованців, повага до їх особистості, гідності; емпатійне розуміння вихованців – прагнення і вміння відчувати іншого як себе, розуміти внутрішній світ школярів, сприймати їхні позиції; співробітництво – поступове перетворення вихованців співавторів на учасників навчального процесу; діалогізм – уміння слухати учня, розвивати діалог на основі рівності; особистісна позиція – творче самовираження, за якого вчитель постає перед учнями як особистість, яка має свою думку, відкрита у проявах своїх емоцій, почуттів.

            У сучасних умовах творча діяльність педагога має відповідати основним принципам:

            Принцип інтеграції освіти. Передбачає посилену увагу до особистості кожної дитини як вищої соціальної цінності суспільства, орієнтацію на формування громадянина з високими інтелектуальними, моральними, фізичними якостями.

            Принцип диференціації та індивідуалізації освіти. Налаштовує на забезпечення умов для повноцінного вияву і розвитку творчих здібносте й кожного школяра.

            Принцип демократизації освіти. Дотримання його зобов’язує до створення передумов для розвитку активності, творчості учнів та вчителів.

            Реалізація цих принципів вимагає переходу до інноваційної творчої діяльності, що передбачає зміну характеру освітньої системи, змісту, методів, форм, технологій навчання. Метою освіти за таких умов є вільний розвиток індивідуальних мотивів, здібностей, особистісних цінностей творчої особистості. Учитель при цьому виступає в ролі посередника між освітнім процесом в цілому та дитиною, а з допомогою поєднання  і комбінування традиційних та нових форм і методів, долає всі недоліки програм, підручників тощо, при цьому дає ґрунтовні знання на цікавих уроках.

            Найважливіші риси  педагогічної креативності вчителя: високий рівень соціальної і моральної свідомості; пошуково-проблемний стиль мислення; проблемне бачення; творча фантазія, розвинена уява; специфічні особисті якості (сміливість, готовність до ризику, цілеспрямованість, допитливість, самостійність, наполегливість, ентузіазм); комунікативні здібності; здатність до самоуправління; високий рівень загальної культури.

            Різні вчителі можуть перебувати на різних творчих рівнях:

            Репродуктивний передбачає, що вчитель працюючи на основі вироблених до нього методик, рекомендацій, досвіду, відбирає ті, які найбільше відповідають конкретним умовам його праці, індивідуально-психологічним особливостям учнів.

            Раціоналізаторський передбачає, що вчитель на основі аналізу свого досвіду, конкретних умов своєї педагогічної діяльності вносить корективи у свою роботу, удосконалює, модернізує її.

            Конструкторський передбачає таку діяльність учителя, у якій на основі свого досвіду, знань психолого-педагогічних особливостей учнівського колективу, використовуючи існуючі методики, учитель конструює свій варіант вирішення педагогічної проблеми.

            Новаторський передбачає вирішення педагогічної проблеми на принципово нових засадах. Відрізняється новизною, оригінальністю, високою результативністю.

            Творчий учитель – це особистість, яка характеризується високим рівнем педагогічної креативності, відповідним рівнем знань предмету, який викладає, набутими психолого-педагогічними знаннями, уміннями та навичками, які за сприятливих для педагогічної творчості учителя умов, забезпечують його ефективну діяльність із розвитку потенційних творчих можливостей учнів.

            Творчість є необхідною складовою праці вчителя. Без неї неможливий педагогічний процес. Специфічна за своєю суттю творчість педагога має багато спільного не тільки з художнім, але й із науковим. Учитель дає науковим фактам, гіпотезам, теоріям якби нове життя, відкриваючи їм шлях до розуму і серця своїх учнів. Творчість – необхідна умова становлення самого педагога, його самопізнання, розвитку і розкриття як особистості. Творчість, розвиваючи здібності, формує педагогічну талановитість учителя.

            Використовуючи теоретичні основи розвитку творчої діяльності вчителя в сучасній школі розроблено модель роботи вчителя: творча діяльність вчителя на уроці; реалізація особистісного потенціалу учня; підтримка стійкої мотивації до навчання; розвиток самоосвітньої компетентності; діяльнісний та практичний підхід до навчання; перехід від репродуктивного до евристичного типу мислення; формування дослідницьких навичок.

            Кожен урок має сприяти ефективній реалізації основних функцій дидактичного процесу – освітньої, розвивальної, виховної та самовдосконалення. В контексті сучасних концепцій навчання на перший план, виходить виховна функція дидактичного процесу – формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості.

            В.О.Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Його підготовка до конкретного уроку включає формулювання теми; визначення виховної, розвивальної та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визначення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і матеріалів; визначення форми контролю і оцінювання знань, навичок і вмінь; визначення місця і ролі спостереження, демонстрування засобів наочності і опитування в рамках уроку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готовності учнів до уроку.  В умовах сучасної школи важко вирішити всі ці завдання без творчого підходу до моделі уроку.

Факультативні заняття з біології

         Диференціація навчання покликана допомогти школі позбутися необхідності  навчати всіх однаково, зменшити перевантаження учнів, ураховуючи їхні індивідуальні особливості, створити умови для  самоствердження й самовизначення кожній особистості, озброївши її необхідними знаннями та вміннями.

            Диференційований підхід – це особливий підхід учителя до різних груп учнів, організація роботи яких пристосовується до типологічних особливостей школярів і різниться складністю,  методами та прийомами навчання.

            Під диференціацією розуміють спосіб організації навчального процесу, для якого характерне врахування індивідуально-типологічних особливостей учнів (здібностей, інтересів, схильностей, інтелекту тощо) об’єднанням їх у гомогенні групи (динамічні або сталі), в яких різняться елементи дидактичної системи – мета, зміст, методи, форми, результати.

            Виокремлюють три рівні диференціації: 1 – за структурою системи освіти (середня загальноосвітня школа, ПТУ); 2 – за змістом навчання (поглиблене, профільне; 3 – зовнішня та внутрішня. В освітянському просторі загальноприйнятий поділ диференціації на внутрішню (рівневу) та зовнішню (профільну). Під внутрішньою диференціацією розуміють таку організацію навчального процесу, за якої індивідуальні особливості учнів ураховуються в умовах роботи учителів у звичайних класах. Під зовнішньою диференціацією розуміють таку організацію навчального процесу, за якої для врахування індивідуальних особливостей учнів їх об’єднують у спеціальні диференційовані навчальні групи. Отже, внутрішня диференціація не передбачає типологічного групування суб’єктів учіння, тоді як зовнішня – будується на основі різних форм профільного та поглибленого вивчення предметів і відбувається за умови виокремлення стабільних, відносно гомогенних груп учнів. Зовнішню диференціацію, своєю чергою, поділяють за умовами вибору на елективну (гнучку) та селективну (бар’єрну). До форм навчання елективної диференціації належать факультативи з довільним вибором предметів на базі інваріативного ядра, за селективної – профільні класи, класи з  поглибленим вивченням  певного навчального предмета.        

            Факультативні заняття – це обмежена в часі, здійснювана в певному місці з певною групою учнів ланка педагогічного процесу, в межах якої досягається завершена, але окрема (конкретизована) дидактична й виховна мета. Важливими критеріями, за якими вибирається конкретна форма факультативного заняття, є рівень самостійності учнів, а також специфіка застосування засобів навчання.

            За освітніми завданнями виокремлюють такі види факультативів: із поглибленим вивченням додаткових дисциплін; зі здобуттям спеціальності; міжпредметні.

            На факультативних заняттях учнів ознайомлюють із перспективними напрямами біологічної науки, методами досліджень, практичним характером біологічних знань.

            Розширюючи кругозір школярів, розвиваючи їхні пізнавальні інтереси, факультативні заняття є однією з форм професійної орієнтації, певною мірою закладають фундамент майбутньої спеціальності. Програми з основного навчального плану становлять той державний мінімум, який має бути міцно засвоєний кожним школярем, і найголовніше завдання школи полягає в тому, щоб досягти високої якості знань учнів у цьому обсязі. Проте разом з цим перед школою стоїть важливе завдання – закласти фундамент підготовки майбутнього спеціаліста. Факультативні заняття встановлюють «мости» між загальною освітою та майбутньою спеціальністю молодої людини.

            Факультативні заняття й гуртки – наймасовіший вид задоволення інтересів учнів. Добровільний вибір факультативного курсу учнем і можливість після його вивчення вибрати новий курс – безперечні переваги цього виду поглибленого навчання. Факультативні заняття можна проводи й у разі, коли кількість учнів, які цікавляться певним предметом, недостатня для створення класу з поглибленим вивченням.

            Як показує досвід роботи вчителів біології, гуртки й факультативні заняття дуже ефективні на стадії формування й закріплення в учнів інтересу. Факультативні заняття дають змогу враховувати індивідуальні нахили учнів, повніше розвивати їхні здібності. Факультативні заняття виховують певні професійні якості та  навички, вчать застосовувати здобуті знання в трудовій діяльності, що позитивно впливає на вибір професії.

            До головних завдань факультативних курсів належать: закріплення й розвиток інтересу учнів до певної галузі знань або виду практичної підготовки; розвиток навичок самостійної праці в процесі проблемного та пошукового викладання матеріалу; підготовка до сприйняття сучасних наукових ідей; поглиблення та осучаснення шкільного курсу біології.

            Добір методів навчання, що застосовуються на факультативних заняттях, зумовлюється насамперед їхньою метою, функціями та завданнями. Оскільки факультативне навчання підпорядковане загальній меті й завданням шкільної освіти, його мета полягає в забезпеченні разом з обов’язковим навчанням повноцінного розвитку особистості, створенні сприятливих умов для її самовизначення, підготовки до самореалізації в суспільстві. Загальні функції факультативного навчання також збігаються з функціями обов’язкового навчання – розвивальна, освітня, виховна.

            Розвивальна – формування вміння займатися розумовою і творчою діяльністю. Виявлення і розвиток інтересів і здібностей. Активізація пізнавальної діяльності.

            Освітня – поглиблення, розширення, узагальнення й систематизація знань, здобутих учнями в процесі шкільного навчання. Ознайомлення з новітніми досягненнями науки, техніки, культури.

            Виховна – прищеплення учням загальнолюдських моральних та інших духовних цінностей. Виховання рис, пов’язаних із національним самовизначенням особистості.

            На факультативних заняттях, як і на обов’язкових навчальних, добір методів навчання зумовлений низкою загальнодидактичних чинників:  дидактичними й виховними цілями заняття; змістом і характером навчального матеріалу; станом підготовки учнів; їхнім навантаженням; узгодженням занять у розкладі; шкільним оточенням; формою заняття. Крім того, факультативним заняттям притаманні й деякі специфічні чинники, які істотно впливають на вибір методів навчання: запити й побажання учнів, їхні індивідуальні особливості, а також мотиви, які спонукали учнів до факультативного навчання.

            Серед різних форм занять, розроблених у дидактиці, меті й завданням факультативних занять найбільше відповідають диспути, конференції, практичні заняття, екскурсії, дидактичні ігри.  Вони сприяють активізації особистості, виявленню її індивідуальних особливостей, нахилів і здібностей, задоволенню, пізнавальних інтересів. Урахування індивідуальних особливостей учнів під час добору методів факультативного навчання полягає в наданні їм можливості обирати ті методи навчання, що якнайповніше, забезпечують розвиток школярів відповідно до їхніх навчальних можливостей.

            Щодо формування світогляду школярів найефективнішими визнано розповідь, бесіду, лекцію та ситуативний метод. Поглиблювати теоретичні знання школярів найдоцільніше за допомогою бесіди, лекції, вправ, пізнавальної гри, методів програмового навчання, ситуативного методу. Набувати практичних умінь школярам допоможуть вправи із застосуванням лабораторного методу, практичні методи, пізнавальні ігри, методи програмового навчання. Вміння здобувати, систематизувати й застосовувати знання найкраще набуваються в процесі виконання вправ, лабораторних робіт, програмового навчання. Вміння вчитися, навички самоосвіти ефективно формуються завдяки виконанню вправ, застосуванню практичних методів. Досвід показав, що домінантними методами є пізнавальна гра, дискусія, робота з книжкою, спостереження, дослідницькі завдання тощо. Особлива увага відводиться інтерактивним методам навчання, які стимулюють внутрішню активність особистості, значущі для неї мотиви, емоції та почуття, сприяють залученню розумових процесів у творчу діяльність.